Зустріч однокласників

Спогади про минуле, що завжди поруч 

У кожного з нас є такі періоди у житті, приємні спогади про які огорнуті особливою теплотою. Серед них – дитинство, юність, шкільні роки. Саме такою неповторною згадкою залишилася для нас, випускників 1975 року, середня школа № 3 та її педагогічний колектив.

Тому недивно, що щороку, у серпні ми стараємося знову зібратися разом, щоб хоча б на один день повернути ті незабутні шкільні роки. І так приємно, коли у відповідь на запитання «Ну що, збираємось?» лунає «Обов’язково! Завжди готові!».

Цьогоріч минуло рівно сорок років з тих пір, як віддзвенів для нас останній дзвоник та відлунала мелодія останнього шкільного вальсу на випускному вечорі. І ось знову поспішають до школи тепер уже дорослі випускники. Цього разу на зустріч із юністю прийшло 25 учнів із тих 39-ти, які закінчили школу у далекому 1975 році. На жаль, декого уже немає серед живих, але жодного з них однокласники не оминули увагою. Географія тих, хто приїхав на зустріч, була різноманітною: Сміла, Черкаси, Київ, Одеса, Донецьк, Новомосковськ, Харків, Санкт-Петербург, Москва, Самара... Дехто приїхав вперше за 40 років!

Візит до школи розпочався зі знайомої та звичної для всіх нас класної години, впродовж якої кожен розповів про себе, свою родину, дітей та онуків, професійні успіхи та різноманітні цікавинки. Звичайно ж, згадували і найяскравіші події зі шкільного життя. Багато радісних і не дуже, щасливих і звичайних моментів уже такого далекого минулого спадало кожному з нас на думку.

Наприклад, такою важливою подією, що збагатила наше життя на початку 9 класу, став прихід у наш колектив нових учнів з іншої школи (а їх було 19!). Вони розширили коло нашого спілкування, внесли свіжий струмінь у стосунки між учнями класу та вчителями.

Безперечно, наші шкільні роки були активними: ми успішно займалися легкою атлетикою, гандболом, футболом, гімнастикою тощо, брали участь і перемагали у різноманітних Всеукраїнських предметних олімпіадах, конкурсах, змаганнях, займалися музикою, і, звичайно ж, вивчали безліч дисциплін, писали контрольні, здавали іспити... А після школи майже всі з нас здобули вищу освіту.

Тому і досі ми щиро вдячні нашим Учителям. Адже саме завдяки їхній невтомній, відданій, безкорисливій праці ми одержали міцні глибокі знання, які дозволили нам впевнено почуватися в усіх життєвих ситуаціях. Разом з ними ми стали такими, якими ми є, досягли тих висот, на яких зараз знаходимося.

Велика шана і подяка, низький доземний уклін усім, хто доклав зусиль на шляху нашого зростання: першій вчительці Марії Григорівні Самойленко, нашому класному керівникові та найкращій учительці математики Валентині Костянтинівні Богачовій, вчительці української мови та літератури Вірі Федорівні Кашубі, вчительці російської мови та літератури Валентині Семенівні Тусьміній, вчительці біології Фаїні Артемівні Мартиновій, вчительці географії Зої Василівні Романенко, найкращому завучу Ісааку Юхимовичу Набутовському, вчителю фізики Геннадію Петровичу Ігіну, вчителю хімії Віталію Павловичу Соломахо, вчительці історії Тетяні Аполінаріївні Ліхачовій, вчительці іспанської мови Валентині Георгіївні Дюковій, вчительці музики Валентині Миколаївні Ткач, вчителю астрономії Олегу Тимофійовичу Семенову, вчителю військової підготовки  Івану Павловичу Манько, та тогочасному директорові школи № 3 Миколі Васильовичу Бурлаку. Нехай дарує нашим Учителям Бог довгі роки життя, а тим, хто уже не з нами – вічну і вдячну пам’ять учнів.

Багато часу пройшло після закінчення школи, але всі ми чудово пам’ятаємо найкращі шкільні роки, за які ми виросли, змужніли і стали дорослими. В нашій пам’яті зринають і шкільні уроки, і вчителі, й участь у художній самодіяльності (шкільний хор, вокально-інструментальний ансамбль), спортивні змагання, збір макулатури та металобрухту. У спогадах постають яскраві шкільні вечори, веселі дискотеки, класний драматичний театр (керівником якого була М.М. Щербак, мама нашого однокласника), традиційні святкування днів народження, Нового Року і, звичайно ж, чудовий випускний вечір та наш перший світанок дорослого життя.

Сказати, що наш клас був дружнім – значить нічого не сказати. Адже для нас шкільне життя ніколи не обмежувалося самою лише буденністю. Ми проводили разом безліч часу, не тільки навчалися, але часто й відпочивали усім класом. Особливо яскравими були 9 та 10 клас, коли ми, ймовірно, усвідомивши неминучість нашого розставання із дитинством, із його безтурботністю, із цілим особливим світом, де головними є щирість, безпосередність, відданість і дружба, намагалися сповільнити неухильний хід часу.

Своєрідним виявом такої боротьби, підсвідомого юнацького протесту були наші традиційні походи на природу і весною, і восени. Ми завжди охоче милувалися рідними ландшафтами (наприклад, Юровою горою) та насолоджувалися спілкуванням один з одним. Все це, загалом, ще більше згуртовувало нас і врешті решт зробило міцним, дружнім колективом, який зберігся навіть через роки, свідченням чого є хоча б наші постійні зустрічі-вечори на «круглі» і не тільки дати нашого випуску. Спочатку 5, потім 10, 15, 20, 25, 30, 35 років минуло.  І ось тепер – 40-річчя.

Звичайно ж, усі ми змінилися за ці роки. А як змінилася наша рідна школа! Ось кабінет нашого класу, коридори, їдальня – все таке знайоме і нове водночас. Кожної зустрічі нам цікаво і приємно бачити, як розвивається наша школа, як вдосконалюється з кожним роком, яка вона сьогодні затишна та сучасна! І за це ми щиро дякуємо всім педагогам, адміністрації, директору Тетяні Анатоліївні Карло, які працюють зараз уже в закладі нового типу – школі №3-колегіумі,

Спілкування з однокласниками – це зустріч з минулим, з юністю, вечір, впродовж якого ми завжди з приємністю згадуємо час, проведений у стінах Смілянської середньої (тоді) школи № 3. Усе минає у світі, але теплі спогади про шкільні роки завжди залишаються з нами. Велике спасибі і доземний уклін тобі, наша рідна третя школо!  

Випускниці 1975 року школи №3

Світлана Палієва (Кандиба), Тетяна Григорів (Василенко)