Що варто знати про булінг

 

На сьогодні тема насильства та агресії дуже актуальна. Про ці прояви багато говорять, розробляються корекційні програми, психологами та соціальними педагогами в школах проводяться розвиткові заняття, тренінги, просвітницька робота тощо. Тим не менш, агресії в нашому житті достатньо. Чому ж так відбувається?

Складно не погодитись, як сильно на нас впливає той світ, в якому ми живемо. На виховання та соціалізацію особистості впливають історичні події, рівень розвитку економіки, засоби масової інформації, мода, література, соціально-політичні події. А, оскільки реалії сучасного життя переповнені подіями негативного змісту, то, безумовно, вони провокують відповідні поведінкові прояви.

Зараз постійно на слуху такі явища, як булінг та мобінг. Що це? В чому різниця? Булінг – це коли один займається травлею іншого, мобінг - коли група цькує когось одного. Булінг та мобінг мають певні закономірності. Травлю завжди починає хтось один. Що робить колектив? Колектив спостерігає… Спостерігає за булером, за жертвою, за класним керівником… В залежності від реакції жертви, від реакції дорослого, діти можуть обурюватись, стати на захист ображеного. Якщо бачать, що дорослі ніяк не реагують, якщо бачать, що дії булера залишаються безкарними, якщо бачать, що сама жертва не чинить опір, а пасивно приймає свою гірку долю, може спрацювати психологія маси. Жертва вже не викликає співчуття, а скоріше роздратування, і тоді колектив стає на бік булера.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Види булінгу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінг) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

Більшість знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінгу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

Нині набирає обертів кібербулінг. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

Для чого ж нападник нападає? Щоб розважитись? Щоб отримати вигоду? Можливо. Але найчастіше нападник нападає, щоб самоствердитись! Щоб підвищити свій авторитет! Тоді варто замислитись, коли людина намагається підвищити самооцінку? Коли вона в неї занизька, а підвищити її в інший спосіб не вдається! Коли з середини розпирають комплекси і нереалізовані бажання. З іншого боку, трапляється, що діти ростуть без заборон. Для них не існує авторитету батьків чи вчителя. Такі діти відчувають безкарність і переконані, що можуть робити будь-що. Або навпаки, дитина зростає в атмосфері тотальної дисципліни та контролю. Такі діти катастрофічно страждають від браку уваги, розуміння. А школа –  це те місце, де вони можуть відчути вседозволеність. І з одного боку проявити ті емоції, які придушуються вдома, а з іншого, своєю провокативною поведінкою отримати хоч якусь увагу та реакцію батьків.

Хто й чому стає жертвою? В першу чергу ті, хто виділяється за зовнішнім виглядом. Це можуть бути діти, які неохайно одягнені, не слідкують за собою. Це можуть бути діти,  які не вміють дати відсіч. Це діти, які дуже чуттєві, емоційні, яких легко довести до сліз. Новенький учень в класі також може бути жертвою булінгу (так до нього придивляються, випробовують на міцність). Серед учнів є такі, які спостерігають за однокласниками, а потім ходять хвостиком за учителем і розповідають про почуте чи побачене. Такі діти легко стають об’єктом роздратування, несхвалення. Об’єктом боулінгу можуть стати й емоційно стійкі, сильні діти. Але такі діти можуть провокувати самі своєю поведінкою до негативних дій проти себе.

«Рятівниками» найчастіше виступають дорослі. Та чи завжди дорослим вдається зберегти нейтралітет і об’єктивно оцінити ситуацію? Ми виховуємо та навчаємо дітей в дитиноцентрованому середовищі. І це, безумовно має свої переваги. Бажання та прагнення дитини у всьому бути першим викликає гордість батьків. Проте, з іншого боку, переконання дітей в тому, що вони головні і мають отримувати все й одразу, може призвести до розвитку егоїзму. Нажаль іноді трапляється так, що сам учитель може виділити в колективі одного з учнів. От не подобається хтось. Так трапляється. На це навіть немає об’єктивних причин – не подобаються і все! І певні реакції такого педагога на такого учня можуть запускати механізм булінгу чи мобінгу. Безумовно, важливу роль грає психологічний клімат в колективі. Скоріше цькування з’явиться в колективі, де дорослі апатичні, де людська гідність не цінується, де присутнє розчарування, низький рівень загальної культури.

У більшості випадків булінг відбувається у присутності свідків. І при цьому страждає, отримує негативний досвід кожний з учасників події. Тому, виховання здорових стосунків може допомогти зупинити булінг.      Попередження булінгу та втручання у разі такого інциденту – це більше, ніж просто його припинення. Це сприяє також розвитку відповідальності за свої вчинки. Здорові стосунки передбачають взаємодію між людьми на основі взаємної поваги. Метою надання допомоги є навчання доброзичливим, безпечним, заснованим на взаємній повазі способам взаємодії.

Вчителі, батьки та інші дорослі надають підтримку і дають особистий приклад дітям, показуючи їм, якою має бути позитивна поведінка. Позитивні стосунки дітей з іншими дітьми залежать від позитивних стосунків із дорослими.

 

 

Волошина Ю.С., практичний психолог

 

 

 

 

/////////////////////////////////////////////////////////////

 

Причини виникнення та способи подолання залежності.

 

Коли ми чуємо слово «залежність», то перші асоціації, які воно у нас викликає – це комп’ютерні ігри, інтернет, шкідливі звички. Насправді, залежність – поняття значно ширше. Залежність – це несвобода. Несвобода від когось чи від чогось. Про формування залежності можна говорити тоді, коли якийсь об'єкт стає для людини єдиним або основним джерелом позитивної емоції або способом запобігання негативній емоції. Біда в тому, що залежність несе шкоду залежному. А ще вона несе шкоду тому, хто поряд.

За формами та змістами залежностей дуже багато:

-                     Хімічна – це залежність від алкоголю, наркотиків, тютюну. Але не тільки! Буває залежність від ліків, залежність від седативних препаратів: ми можемо перенервувати на роботі і випити заспокійливе, ми можемо постійно нервувати на роботі (або вдома) і постійно пити заспокійливе. Тяжкий вид залежності – це залежність від снодійних. Звикання призводить до того, що порушується сон, і без них людина не може заснути. Загалом, суть хімічної залежності полягає в тому, що людина отримує ззовні певні речовини, які впливають на хімічний склад її організму і викликають певні відчуття;

-                     Харчова залежність – переїдання, голодування, вимотуючу дієти, або як крайність: чергування вимотуючих дієт з переїданням.

-                     Гемблінг - залежність від азартних ігор, ігрових автоматів.

-                     Комп’ютерна залежність.

-                     Релігійна залежність.

Але всі ці види залежностей об’єднує одна едина спільна – а саме емоційна залежність. Про неї ми можемо говорити, коли мова йде про відчуття від споживання їжі та солодощів, алкоголю, інтимних стосунків. Про неї йде мова, коли ми залипаємо в інтернеті. Про неї йде мова, коли ми залипаємо в стосунках (іноді обтяжливих). Про неї йде мова, коли ми залипаємо на думкі оточуючих – наших батьків, сусідів, подруг.

Залежність поняття широке, проте для будь яких її проявів характерні спільні риси.

Перша спільна риса – це те, що формування будь-якої залежності починається найчастіше з негативної ситуації. Напрклад, заїдання стресу солодощами, втеча від самотності в соціальні мережі, вживання алкоголю через відчуття меншовартості тощо. Саме тому підлітки легко стають залежними – оскільки саме підлітковий вік сам по собі конфліктний.

Наступна спільна риса, коли людина отримує враження  від залежності – створюється ілюзія відчуття відсутності проблеми. Відбувається порятунок від реальності. За рахунок відходження від неї.

Сьогодні проблема залежності людини від Мережі набуває глобальних масштабів. На часі, даний вид залежності класифікується як психічний розлад. Ми чуємо сумні історії про суїцидальні ігри, про небезпечні інтернет-знайомства. Ми усвідомлюємо, якою шкідливою може бути інформація. Ми ж самі щодня спостерігаємо, як комп’ятер, ігри впливають на наших дітей. Це абсолютне включення, це втрата відчуття часу, роздратованість, знервованість у разі програшу, байдужість до прохань, доручень.

А от що з цим робити? Забороняти? Забирати гаджети? Обмежувати?

В першу чергу важливо усвідомлювати, що в наш час технічного прогресу хочемо ми того чи ні, а діти будуть користуватись гаджетами!

Але все ж таки рішення шукати потрібно. І для того щоб знайти, варто замислились – а які відчуття дає нашим дітям віртуальний світ:

- швидке досягнення результату при мінімумі зусиль (не потрібно довго вчити, наполегливо працювати – трохи пограв – переміг);

- відчуття безкарності та анонімності (можна приховати стать, вік, зовнішність, а ще комплекси приховати, внутрішню невпевненість);

- відчуття значимості та отримання сильних вражень.

То тоді яку дитячу потребу ми маємо задовільнити, аби їх менше тягнуло у віртуальний світ:

- прийняття свого фізичного "Я" (свого тіла). Особливо це стосується підлітків, для яких характерна поява комплексів щодо зовнішності.

- потреба у спілкуванні та щирості;

- позбавити від почуття самотності і нестачі взаєморозуміння;

- підвищення самооцінки;

- зняття емоційної напруги.

Головне, що варто чітко усвідомити, комп'ютер - це не причина виникнення проблем, це наслідок вже існуючих проблем.

Існує ще один важливий вид залежності – залежність від батьків, та залежність від дітей.

Залежність дітей від батьків - природна. Найсильніша емоційна залежність - це прив’язаність до матері. Мама і дитина упродовж 9 місяців вагітності - це одне ціле. Більш того, наступні 10-12 місяців – вони також одне ціле. Чи помічали, як молоді мами, часто говорять "ми" маючи на увазі себе і дитину? Ми поїли, ми заснули… Але ось дитина зробила перший крок, зробила 2-3 кроки, пішла. І з цього часу вона відправляється в самостійну подорож. І в нормі буде віддалятись все далі і далі. Дитина не зникне. Періодично вона буде повертатись і знову віддалятись. І це нормально.

Якщо ми говоримо про паталогічні стосунки і про залежності, то що ми можемо помічати. Якщо дитина занадто прив’язана до батьків – вона або не здатна покинути батьківську сім’ю, або, якщо розставання все ж таки відбувається, то вона несвідомо шукатиме об’єкт, який хоч однією рисою нагадуватиме батьківський і прив’яжеться до нього. І прив’яжеться настільки сильно, що задоволення у стосунках не отримують, а все одно їх продовжують. І якщо стається так, що і цей об’єкт кудись зникає, йому терміново будуть шукати аналог. Дорослі люди, які не позбавились залежності від батьків, це люди, що не вирізняються самостійністю, не мають здатності приймати рішення і брати на себе за них відповідальність. І побудувати здорові та міцні стосунки їм навряд чи вдастся.

Але ж і самі батьки іноді залежні від своїх дітей. Знайома ситуація, кали мама виховує дитину без чоловіка. На вівтар щасливого дитинства вона кладе своє особисте життя. Дитина виростає, а мама ні. Мама знає, що своїм дорослим сину чи доньці одягати, як харчуватись, з ким спілкувась, на кому одружуватись. Мама контролює, з ким її син чи донька зустрічаються, коли повертаються додому, як витрачають кошти. Іноді дитина намагається вирватись з цієї залежності. Тоді вправні батьки закидають спочатку такі безневинні гачечки. Наприклад, телефонують «де ти, я хвилююсь», «щось ти давно не заїжджав, напевно я тобі не потрібна»… Якщо не діє, починається маніпуляція по типу «хвора мама», яку не можна нічим засмучувати, яку потрібно постійно доглядати, розважати. Якщо і це не діє, нав’язується почуття провини, бо ж  «на вівтар щасливого дитинства було покладене своє особисте життя».

Тут головне – зрозуміти, що так ми несемо відповідальність перед нашими дітьми. А вони несуть відповідальність перед нами. Але ми не є одни для одного емоційними донорами! І якщо нам бракує в емоційному плані наприклад спілкування з протилежною статтю, то навіть чудово слухняна дитина брак цих емоцій не зможе заповнити. Тому, що по-перше – вона не в змозі це зробити. По-друге – вона не зобов’язана це робити.

          

Ще один впливовий тип залежності – залежність від сторонньої думки, від думки конкретного об’єкта, від громадської думки в цілому. Раніше люди робили фотографії для того, щоб залишити собі пам’ять про важливі події або подорожі. Фотографії роздруковувалися, зберігалися в красивих альбомах і показувалися тільки вузькому колу близьких людей. Зараз же всі фотографуються тільки заради того, щоб викласти нову фотографію у яку-небудь соціальну мережу і отримати оціночні судження і коментарі людей, з багатьма з яких навіть не зустрічалися в реальному житті. Бажання справити позитивне враження на оточуючих, викликати схвалення — це типові риси емоційно залежної особистості. Така людина може вибирати невідповідний їй тип діяльності, брати на себе безліч сторонніх обов’язків, забувати про власні плани і бажання вдогоду чужим інтересам і т. д. Часто такі особи роблять те, чого від них ніхто не вимагав і навіть не чекав тільки з бажання сподобатися і справити враження. При цьому вони діють подібним чином не тільки в колі знайомих, друзів або колег, а й серед абсолютно сторонніх людей. Яке коріння має така поведінка? Ми прагнемо уникнути самотності; стати затребуваним; заповнити порожнечу в душі емоціями, отриманими від інших людей. Основна небезпека такої поведінки криється в тому, що самооцінка базується не на власних уявленнях про себе, а на думці й щодо інших людей. Людина може відчувати постійну потребу в наявності поруч іншої людини зі страху залишитися на самоті і зберігати стосунки, які їй самій шкодять. Схильні до залежності люди перебувають у впевненості, що вони всім чимось зобов’язані.

Що ж робити, якщо залежність сформована? Шукати їй альтернативу! Якщо трапляється негативна ситуація, варто спобувати знайти альтернативні способи поведінки щоб не «скотитись» у шкідливі звички. Якщо наша залежність допомогає нам самоствердитись, уникнути стресу, отримати відчуття любові чи значимості, проявити самостійність, але в інших сферах життя призводить до дискомфорту, то чи не краще знайти інший спосіб отримати ті ж враження, проте, меншою ціною?!

 

 

Волошина Ю.С.,

практичний психолог

 

 

 

 

//////////////////////////////////////////////

 

Людина має здатність любити

 

«Слабкий може образити тільки слабшого…»

 

Почнемо з того, що агресія – це вид дій або стан, який може виражатися в активній або пасивній формі, агресивність – це риса характеру, звичка певним чином реагувати на певні події. Під здоровою агресією прийнято розуміти дії, спрямовані на відстоювання або захист кордонів особистості, коли людина захищає своє життя і свої цінності. За проявом деструктивної агресії найчастіше стоїть біль та злість. Дитина набуває ті чи інші риси характеру, вчиться жити в цьому світі завдяки сімейному вихованню та соціалізації,  обираючи і застосовуючи для цього один із трьох основних способів: завмирати, тікати або боротися.

В ідеальній картині процесу виховання однією з основних задач  стоїть навчання дитини, коли і в якій ситуації доречно застосовувати той чи інший імпульс, а також як справлятися з емоціями і висловлювати їх здоровим, автентичним способом. Однак, як показує практика, ми самі не завжди володіємо цією наукою.

Які причини лежать в основі формування агресивної поведінки у дітей, у яких формах може проявлятися дитяча агресія і що робити дорослим для того, щоб навчити дитину справлятися із гнівом?

Одним з видів агресії є аутоагресія – агресія, спрямована на себе. Проявляється у різних формах деструктивної, саморуйнуючої і самотравмуючої поведінки дитини, це удари по руках або голові, нанесення порізів, прагнення дряпати або щипати власне тіло.

Під шаром подібної руйнівної активності найчастіше ховається почуття провини, з яким дитина не може впоратися сама.

Причини, у наслідок яких дитина може заплутатися у власних почуттях, можуть бути наступні:

·                     жорсткі, директивні або надто критикуючі методи виховання, коли за найменшу провину слід жорстоко покарати, при цьому правила поведінки з дитиною чітко не проговорюються або ж виконуються односторонньо і непослідовно;

·                     сильне емоційне потрясіння або часті стресові ситуації, із якими дитина стикнулася, але з яких-небудь причин не змогла прояснити їх для себе;

·                     взаємини, при яких дитину принижують, ображають, лякають фізичними покараннями, іншими словами, дитина знаходиться в стані постійної психологічної напруги;

·                     прихована агресія або насильство, яке по відношенню до дитини проявляє один із членів сім'ї, при цьому дитина боїться або не знає, як прояснювати цю ситуацію з іншими дорослими;

·                     ігнорування із боку батьків - коли замість відкритого діалогу, в якості покарання у родині прийнято вдаватися до методу «я з тобою не розмовляю» або «подумай над своєю поведінкою».

Крім перерахованого вище, причиною аутоагресіі у дитини нерідко бувають ситуації, при яких вона виступає у ролі «козла відпущення» для колективу однолітків, що влаштовують жорстокі ігри по відношенню до неї, або для педагога, який перевищує свої вчительські повноваження і поводиться грубо і некоректно по відношенню до дитини.

У профілактику дитячої аутоагрессії входить:

·                     Здорова оцінка з боку батьків;

·                     Відкриті діалоги з дитиною;

·                     Адекватний аналіз того, наскільки збалансовані у вашій системі виховання методи покарання і заохочення: вчіться підкріплювати позитивну поведінку, хвалити дитину і коригувати негативні прояви в її поведінці;

·                     Щирий інтерес як до оцінок та успішність дитини у школі, так і до того, як вона вибудовує відносини в колективі, будьте на зв'язку і проявляйте іскри інтересу до її проблем;

·                     Обговорення із дитиною і навчання її правилам безпеки, здоровим формами захисту особистих кордонів і вирішення конфліктних ситуацій;

·                     Допоможіть дитині переключитися із саморуйнівної поведінки і знайти форми для здорового вираження негативних емоцій;

Впоратися зі стресом допоможуть техніки арт-терапії: ліплення, малювання і робота з манкою (звичайна манна крупа).

Щодо зовнішньої агресії, то тут відіграти роль можуть два чинники: вроджені якості та особливості виховання. Якщо дитина від природи хвороблива, має збудливу нервову систему, то дорослі, щоб вона менше хвилювалась, їй більше поступаються, закривають очі на серйозні проступки, намагаються виконати всі бажання. З цього приводу хотілось би нагадати наступне: так, смикати постійними «не можна» недоцільно. Але якщо дитина замахується на інших дітей чи дорослих, починає ображати тварин – ніяких знижок на «збудливість, хворобливість» бути не повинно. В даному випадку поблажливість піде не на користь, а тільки шкоду дитині.

Досить часто у таких дітей спостерігається підвищення больового порогу. Така дитина не плаче, коли падає, спокійно і навіть байдуже переносить медичні процедури, захопившись грою, може не помітити досить серйозної подряпини або удару. Такі діти часто грають в галасливі, грубі ігри.

У агресивних дітей часто спостерігаються ті чи інші порушення розвитку емоційної сфери. Такі діти погано відчувають стан інших людей, не вміють і не люблять співчувати, жаліти. Вони часто грубі (але не злобні) у повсякденному житті. Для них зазвичай цікаві рухливі чи настільні ігри з чіткими і нескладними правилами. Грати в складні сюжетно-рольові ігри з мінливим емоційним наповненням ролей вони не люблять, так як почувають себе в таких іграх малокомпетентними.

Агресивні діти відрізняються від однолітків за своїми фізичними показниками. Вони або крупніші, масивніші, або, навпаки, дрібніші, ніж інші діти. Іноді у таких дітей знижений інстинкт самозбереження, і тоді вони не тільки кидаються в бійку з свідомо більш сильним противником, але і залазять туди, звідки не можуть злізти, дражнять злих і небезпечних собак, навчившись робити три гребка, не торкаючись дна ногами, беруться переплисти річку і т. д. Але буває і навпаки. Дитина має цілком розвинений інстинкт самозбереження, і вся його агресивність спрямована тільки на слабких, тих, хто не зможе дати належної відсічі. Така дитина цілком пристойно поводиться в присутності батьків, але, гуляючи з однолітками, може ображати їх. Саме такий, другий тип агресивності викликає найбільшу кількість нарікань, найбільше здивування і роздратування.

Майже завжди в родині, де росте агресивна дитина, спостерігаються ті чи інші порушення виховання і сімейних взаємодій. Найбільш поширеними з них є надмірно суворе, «залякувальне» виховання, вседозволеність або різні стилі виховання у різних членів сім'ї, спрямовані на одну й ту ж дитину.

Підсумуємо причини  дитячої агресивності.

1.                 Перша причина, про яку потрібно подумати і виключити яку потрібно в першу чергу – це захворювання центральної нервової системи.

2.                 Інша причина дитячої агресивності, мабуть, найпоширеніша серед дітей – це агресивність як засіб психологічного захисту.

3.                 Наступна причина – це різні порушення сімейного виховання.

4.                 Ще одна причина того, що часто виглядає як неспровокована дитяча агресивність –  порушена дослідницька активність дитини.

5. Часто агресія – це наслідувана модель поведінки батьків, улюбленого мультиплікаційного героя або героя із комп'ютерної гри.

Агресія може проявлятися фізично, у словесній формі. Завдання дорослих – навчити дитину агресію проявляти у конструктивній формі, тобто у безпечній для себе та інших. Для прояву своєї агресії можна використовувати будь-які неживі предмети, але не людей! Це може бути подушка, іграшки, папір, мокрий пісок чи глина, малювання, спів, танці, фізичні вправи та ін. Продемонструйте дитині, як ви або головні герої мультфільмів діють в ситуаціях, коли переповнює злість. Що робити в даному випадку? Покажіть, як злитися.
Використовуйте слова любові та тілесний контакт, щоб, незважаючи на свою агресивну поведінку, дитина відчувала, що її люблять. Після спалахів гніву, коли дитина заспокоїться, обговоріть цю ситуацію, "розберіть" та проаналізуйте її разом з дитиною. Використовуйте активне слухання (говоріть дитині про те, які емоції вона зараз переживає. Наприклад: "Я бачу, що ти зараз злишся, тобі неприємно і ти не знаєш, як вирішити цю ситуацію, в тобі багато енергії". Говоріть дитині про те, що вона була агресивною і для цього є певні причини, про які дорослим ще не відомо. Нехай дитина вчиться аналізувати свої емоцій та стан, ще до початку "вибухів".

Дуже важливо пам’ятати батькам, що непорозуміння з чоловіком чи дружиною щодо виховання дитини чи інших конфліктів потрібно обговорювати без участі дитини. Не обговорюйте стосунки при дитині, бо вона безперечно поділить вас на "добрий(а)" і "поганий(а)". Батьки повинні старатися бути узгодженими, якщо це стосується сімейних правил. Рішення одного з батьків повинне підтримуватися іншою стороною, якщо це не загрожує дитині. Агресивна дитина повинна навчитися бути відповідальною за свої вчинки, навіть якщо ці дії були вчинені в стані емоційного афекту. Під час покарання потрібно чітко вказати дитині на те, за що ви її караєте. Але це не означає, що ви її перестаєте любити. Пояснюйте дитині, що лише так вона навчиться бути відповідальною. Усе має свої наслідки. Якщо дитина виправляє наслідки, дію покарання можна припинити. Ваше покарання – це не ознака нелюбові, поясність це дитині. Найефективніше покарання для дитини – це неможливість займатися улюбленими справами. Користуйтеся цим. Ви можете попереджати про покарання, якщо дитина вчинить фізичну агресію над кимось. Але якщо ви його не виконуєте, дитина перестане вірити вашим словам. Змінюйте вирази "не можна…" на вирази "можна". Дитина не сприймає "не", в її уяві зберігається емоційний образ. Якщо ви говорите "Не бігай", то в уяві дитини фіксується дія "бігати", тому краще це змінювати на "Поводь себе спокійніше" і т.д. У сімейних правилах будьте єдині, принципові та непохитні, як у відношенні до дитини, так і у відношенні до себе. Будьте чесні.

Тепер, давайте згадаємо, кожен з вас коли-небудь проявляв агресивну поведінку по відношенню до дітей? Що з вами було на той момент, пам`ятаєте?.. Спробуйте замислитися, який чинник міг мотивувати вашу агресію? Але не варто заглиблюватися в «самокритику», «самозвинувачення» і «себязакапывание» якщо раптом виявили ваду в собі. Краще спробуйте наступного разу переконати дитину, розповісти про свої почуття, очікування, емоції. Інакше, які наслідки можуть нанести негативні сплески з боку дорослого? Посперечатися з тим, що дитина спокійно сприймає агресію складно. Будь-якій дорослій людині буде як мінімум неприємна агресія з боку того, кому вона довіряє. Але ж діти довіряють нам і більш того, наслідують. Цьому факту відводиться найважливіша роль у розвитку різних поведінкових форм. Соціальна поведінка людини формується за допомогою попереднього досвіду, підкріпленого винагородою або покаранням. Можна звернути увагу, що ми самі не помічаємо, як іноді починаємо робити зауваження дітям тоном своїх батьків, а іноді і такими ж фразами. Так само, як вичитували нас в дитинстві. Необхідно розуміти, коли діти знаходяться під впливом зовнішньої агресії, вони занурюються в почуття тривоги і страху. Якщо дитина боїться – вона не розвивається. З’являться порушення комунікативної та інтелектуальної сфери. Діти добре розвиваються там, де спокійно, там, де вони довіряють.

 Кілька простих порад – коли сваритесь, постарайтеся побачити своє відображення в дзеркалі, або уявити його. На скільки ви красиві в такі моменти? Зверніть увагу на вираз обличчя, на поставу… Спробуйте «спускати пару» в зоні комфорту, розслабитись будь-якими доступним для вас способом. Лаючи дітей пам`ятайте, бурхлива емоційна реакція заважає розуміти дітям, у чому їхня помилка. Хлопцям, на відміну від дівчаток потрібно пояснювати коротко і точно, чим ви незадоволені, тому що вони не можуть довго тримати емоційну напругу і чисто фізіологічно втрачають логічний зв`язок ваших доводів. Не звинувачуйте дітей в невмінні, допомагайте знайти шляхи вирішення, це корисніше бурчання і невдоволень. Частіше хваліть дитину і давайте їй правильну установку, думки матеріальні. Якщо трапилося так, що діти стали проявляти агресію (а це у них відбувається з трьох місяців від народження), то ні в якому разі не вимагайте від них спокою, не карайте їх за таку поведінку, діти можуть почати приховувати агресію і вихлюпувати її за межами вашої уваги, що загрожує поганими наслідками. Зрозумійте, якщо маємо наслідок, то цьому передувала причина. Десь була упущена довіра, яку необхідно відновлювати поступово.

 

 Бережіть себе і дітей!  Експериментуйте, фантазуйте, довіряйте!

 

 

Волошина Ю.С., практичний психолог

 

///////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

Долаємо стрес

 

Стрес – це реакція організму у відповідь на сильну дію ззовні. Оскільки навантаження на організм може бути як фізичним так і емоційним, то і стрес буває фізичним або емоційним. Фізичний виникає в результаті болю, коливання температур, фізичних перенавантажень. Емоційний стрес виникає в результаті усвідомлення обману, загрози, небезпеки, постійного хвилювання, напруги.

На сьогоднішній день причин виникнення стресового стану як у дітей, так і дорослих більш, ніж достатньо. Під час навчально-виховного процесу педагоги та діти переживають через важкі програми, завдання, можливість помилок, присутній страх можливої критики. Не можна полишати без уваги проблеми в сім’ї, оскільки саме сімейні конфлікти часто є причиною стресу, підвищеного рівня тривожності. Батьки хвилюються через недостатню успішність дітей, а діти – через невдоволення та постійну зайнятість батьків. На людські взаємовідносини накладають відбиток побутові труднощі, виникають сімейні конфлікти, від яких діти страждають набагато більше і довше, ніж дорослі. Не можна оминути увагою соціально-політичні події, які відбуваються в Україні. Вкрай складна ситуація призводить до психологічного виснаження дорослих, що вже тоді говорити про дітей. Особливо вразливою категорією є підлітки, психіка яких в цей період є особливо чутливою. В силу останніх подій занадто різко змінилась картинка світосприйняття дитини. Дитина приходить у світ доброю, і вірить в те, що світ так само налаштованій по відношенню до неї. А зараз на дітей нестримним потоком ллється травмуюча інформація з екранів телевізорів, Інтернету, вони чують розмови старших. Тому, занадто різко змінюються дитяча картинка світу. І з затишного і захищеного він перетворюється на непередбачуваний та безжальний.

 Негатив накопичується. Ми в круговерті подій не схильні замислюватись над важливістю душевного комфорту. А людська лінь любити себе і бажання відкладати все на потім роблять з нами страшні речі!

Стрес, якщо він вже існує, має три стадії перебігу:

1 стадія – стадія тривоги. На цій стадії людина знаходиться в стані напруги та настороженості. Для цього періоду характерна мобілізація ресурсів організму. Вважається, що ця стадія навіть корисна, оскільки тримає нас в тонусі. До-речі, вчені вважають, що чим бурхливішою буде перша реакція організму і психіки на стресор, тим адекватнішою наступна поведінка. Це звідси – «не руби с горяча». Але перша стадія не може тривати постійно.

2 стадія – стадія резистентності або опору. Людина почувається цілком нормально, а організм уже починає втрачати ресурси на вироблення адаптаційних можливостей до стресу. Другу стадію називають стадією високої ноти. Ми ще можемо опиратись стресору, але вже не довго. В цей час починає накопичуватись втома. Якщо стресор продовжує діяти, починається третя стадія.

3 стадія – стадія виснаження. На цій стадії енергія людини вичерпана, психологічно та фізично людина виснажена і не має сили захищатись. На відміну від першої стадії, коли стресовий стан організму веде до розкриття адаптаційних можливостей, стан третьої стадії більше схожий на заклик про допомогу, яка може прийти тільки ззовні.

Ознаки стресу:  

когнітивні – проблеми з пам’яттю, нездатність сконцентруватись, тривожність, фіксація на поганому;

емоційні – відчуття перенавантаження, самотності, дратівливість, напруження;

фізичні ознаки стресу – розлади сну, втрата апетиту, підвищений тиск, серцебиття, частота дихання, напруження м’язів. Як наслідок: шлункові спазми, головні болі, проблеми з опорно-руховим апаратом, розлади нервової системи. Маленькі діти в стані стресу схильні до інфекційних захворювань горла.

У дітей ознаками стресу спостерігається погіршення шкільної успішності, збільшення часу на виконання завдання при погіршенні результатів, небажання йти до школи, гіперактивність або апатія, провокаційна поведінка, неслухняність, непокора, зацикленість на власній зовнішності.

 

Прості поради щодо зменшення емоційного напруження: 

фізична розминка – спробуйте 1-2 зупинки до вашого дому пройти пішки, а не їхати на автобусі. Або потанцювати під люблену мелодію, просто так, вдома, коли вас ніхто не бачить;

спілкування – розмова з другом, що називається «по-душам…»

задоволення – гарячий чи холодний душ, шоколадка, вишивка хрестиком, чашечка кави, що завгодно, аби себе порадувати;

сон – це відповідальність за власне здоров’я. Навчіться керувати своїм часом. Намагайтесь лягати в один і той же час і спати достатню кількість часу;

розставте пріоритети – намагайтеся раціонально використовувати час, знаходити в щоденній метушні час для відпочинку;

сміх – залишайтесь оптимістами!!!

 

Волошина Ю.С.,

практичний психолог

//////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

 Події останніх років, які відбуваються в області, екстремальні ситуації, що пов'язані зі збройним конфліктом провокують серед школярів та інших учасників навчально-виховного процесу такі психологічні проблеми, як гострі емоційні розлади, реактивні стани, переживання втрати близьких, дезорієнтація та панічні напади, зафіксовано випадки   самогубств серед підлітків, які спричинені компיִютерною залежністю. А саме в 2016-2017 навчальних роках учнівська молодь захопилася грою «Синій Кит», яка направляє молодь на вчинення суїцидальних вчинків.                        

 Основними причинами скоєння навмисних самоушкоджень дітьми є конфлікти в родині, з друзями чи однокласниками, негаразди в особистому житті на ґрунті нерозділеного кохання чи розставання з коханою людиною, психічна криза особистості яка пов’язана із посереднім оточуючим середовищем. Багато людей мають труднощі перебування у соціумі. Тому  в нашому навчальному закладі для учнів було проведено ряд превентивних заходів на виховних годинах, хвилинках класного керівника. 

Активізовано мережу служби «Довіра» (телефони, скриньки, електроні пошти довіри, консультаційні пункти по роботі з дітьми девіантної поведінки), що дало можливість посилити ефективність психологічного супроводу навчально-виховного процесу практичними психологом та соціальним педагогом. Медичними працівниками було проведено медичний огляд учнів, з метою виявлення натільних ушкоджень. Адміністрація закладу сприяє впровадженню в закладі факультативних, спецкурсів, батьківських всеобучів з питань психології, з метою превентивного виховання.