Людина має здатність любити

 

«Слабкий може образити тільки слабшого…»

 

Почнемо з того, що агресія – це вид дій або стан, який може виражатися в активній або пасивній формі, агресивність – це риса характеру, звичка певним чином реагувати на певні події. Під здоровою агресією прийнято розуміти дії, спрямовані на відстоювання або захист кордонів особистості, коли людина захищає своє життя і свої цінності. За проявом деструктивної агресії найчастіше стоїть біль та злість. Дитина набуває ті чи інші риси характеру, вчиться жити в цьому світі завдяки сімейному вихованню та соціалізації,  обираючи і застосовуючи для цього один із трьох основних способів: завмирати, тікати або боротися.

В ідеальній картині процесу виховання однією з основних задач  стоїть навчання дитини, коли і в якій ситуації доречно застосовувати той чи інший імпульс, а також як справлятися з емоціями і висловлювати їх здоровим, автентичним способом. Однак, як показує практика, ми самі не завжди володіємо цією наукою.

Які причини лежать в основі формування агресивної поведінки у дітей, у яких формах може проявлятися дитяча агресія і що робити дорослим для того, щоб навчити дитину справлятися із гнівом?

Одним з видів агресії є аутоагресія – агресія, спрямована на себе. Проявляється у різних формах деструктивної, саморуйнуючої і самотравмуючої поведінки дитини, це удари по руках або голові, нанесення порізів, прагнення дряпати або щипати власне тіло.

Під шаром подібної руйнівної активності найчастіше ховається почуття провини, з яким дитина не може впоратися сама.

Причини, у наслідок яких дитина може заплутатися у власних почуттях, можуть бути наступні:

·                     жорсткі, директивні або надто критикуючі методи виховання, коли за найменшу провину слід жорстоко покарати, при цьому правила поведінки з дитиною чітко не проговорюються або ж виконуються односторонньо і непослідовно;

·                     сильне емоційне потрясіння або часті стресові ситуації, із якими дитина стикнулася, але з яких-небудь причин не змогла прояснити їх для себе;

·                     взаємини, при яких дитину принижують, ображають, лякають фізичними покараннями, іншими словами, дитина знаходиться в стані постійної психологічної напруги;

·                     прихована агресія або насильство, яке по відношенню до дитини проявляє один із членів сім'ї, при цьому дитина боїться або не знає, як прояснювати цю ситуацію з іншими дорослими;

·                     ігнорування із боку батьків - коли замість відкритого діалогу, в якості покарання у родині прийнято вдаватися до методу «я з тобою не розмовляю» або «подумай над своєю поведінкою».

Крім перерахованого вище, причиною аутоагресіі у дитини нерідко бувають ситуації, при яких вона виступає у ролі «козла відпущення» для колективу однолітків, що влаштовують жорстокі ігри по відношенню до неї, або для педагога, який перевищує свої вчительські повноваження і поводиться грубо і некоректно по відношенню до дитини.

У профілактику дитячої аутоагрессії входить:

·                     Здорова оцінка з боку батьків;

·                     Відкриті діалоги з дитиною;

·                     Адекватний аналіз того, наскільки збалансовані у вашій системі виховання методи покарання і заохочення: вчіться підкріплювати позитивну поведінку, хвалити дитину і коригувати негативні прояви в її поведінці;

·                     Щирий інтерес як до оцінок та успішність дитини у школі, так і до того, як вона вибудовує відносини в колективі, будьте на зв'язку і проявляйте іскри інтересу до її проблем;

·                     Обговорення із дитиною і навчання її правилам безпеки, здоровим формами захисту особистих кордонів і вирішення конфліктних ситуацій;

·                     Допоможіть дитині переключитися із саморуйнівної поведінки і знайти форми для здорового вираження негативних емоцій;

Впоратися зі стресом допоможуть техніки арт-терапії: ліплення, малювання і робота з манкою (звичайна манна крупа).

Щодо зовнішньої агресії, то тут відіграти роль можуть два чинники: вроджені якості та особливості виховання. Якщо дитина від природи хвороблива, має збудливу нервову систему, то дорослі, щоб вона менше хвилювалась, їй більше поступаються, закривають очі на серйозні проступки, намагаються виконати всі бажання. З цього приводу хотілось би нагадати наступне: так, смикати постійними «не можна» недоцільно. Але якщо дитина замахується на інших дітей чи дорослих, починає ображати тварин – ніяких знижок на «збудливість, хворобливість» бути не повинно. В даному випадку поблажливість піде не на користь, а тільки шкоду дитині.

Досить часто у таких дітей спостерігається підвищення больового порогу. Така дитина не плаче, коли падає, спокійно і навіть байдуже переносить медичні процедури, захопившись грою, може не помітити досить серйозної подряпини або удару. Такі діти часто грають в галасливі, грубі ігри.

У агресивних дітей часто спостерігаються ті чи інші порушення розвитку емоційної сфери. Такі діти погано відчувають стан інших людей, не вміють і не люблять співчувати, жаліти. Вони часто грубі (але не злобні) у повсякденному житті. Для них зазвичай цікаві рухливі чи настільні ігри з чіткими і нескладними правилами. Грати в складні сюжетно-рольові ігри з мінливим емоційним наповненням ролей вони не люблять, так як почувають себе в таких іграх малокомпетентними.

Агресивні діти відрізняються від однолітків за своїми фізичними показниками. Вони або крупніші, масивніші, або, навпаки, дрібніші, ніж інші діти. Іноді у таких дітей знижений інстинкт самозбереження, і тоді вони не тільки кидаються в бійку з свідомо більш сильним противником, але і залазять туди, звідки не можуть злізти, дражнять злих і небезпечних собак, навчившись робити три гребка, не торкаючись дна ногами, беруться переплисти річку і т. д. Але буває і навпаки. Дитина має цілком розвинений інстинкт самозбереження, і вся його агресивність спрямована тільки на слабких, тих, хто не зможе дати належної відсічі. Така дитина цілком пристойно поводиться в присутності батьків, але, гуляючи з однолітками, може ображати їх. Саме такий, другий тип агресивності викликає найбільшу кількість нарікань, найбільше здивування і роздратування.

Майже завжди в родині, де росте агресивна дитина, спостерігаються ті чи інші порушення виховання і сімейних взаємодій. Найбільш поширеними з них є надмірно суворе, «залякувальне» виховання, вседозволеність або різні стилі виховання у різних членів сім'ї, спрямовані на одну й ту ж дитину.

Підсумуємо причини  дитячої агресивності.

1.                 Перша причина, про яку потрібно подумати і виключити яку потрібно в першу чергу – це захворювання центральної нервової системи.

2.                 Інша причина дитячої агресивності, мабуть, найпоширеніша серед дітей – це агресивність як засіб психологічного захисту.

3.                 Наступна причина – це різні порушення сімейного виховання.

4.                 Ще одна причина того, що часто виглядає як неспровокована дитяча агресивність –  порушена дослідницька активність дитини.

5. Часто агресія – це наслідувана модель поведінки батьків, улюбленого мультиплікаційного героя або героя із комп'ютерної гри.

Агресія може проявлятися фізично, у словесній формі. Завдання дорослих – навчити дитину агресію проявляти у конструктивній формі, тобто у безпечній для себе та інших. Для прояву своєї агресії можна використовувати будь-які неживі предмети, але не людей! Це може бути подушка, іграшки, папір, мокрий пісок чи глина, малювання, спів, танці, фізичні вправи та ін. Продемонструйте дитині, як ви або головні герої мультфільмів діють в ситуаціях, коли переповнює злість. Що робити в даному випадку? Покажіть, як злитися.
Використовуйте слова любові та тілесний контакт, щоб, незважаючи на свою агресивну поведінку, дитина відчувала, що її люблять. Після спалахів гніву, коли дитина заспокоїться, обговоріть цю ситуацію, "розберіть" та проаналізуйте її разом з дитиною. Використовуйте активне слухання (говоріть дитині про те, які емоції вона зараз переживає. Наприклад: "Я бачу, що ти зараз злишся, тобі неприємно і ти не знаєш, як вирішити цю ситуацію, в тобі багато енергії". Говоріть дитині про те, що вона була агресивною і для цього є певні причини, про які дорослим ще не відомо. Нехай дитина вчиться аналізувати свої емоцій та стан, ще до початку "вибухів".

Дуже важливо пам’ятати батькам, що непорозуміння з чоловіком чи дружиною щодо виховання дитини чи інших конфліктів потрібно обговорювати без участі дитини. Не обговорюйте стосунки при дитині, бо вона безперечно поділить вас на "добрий(а)" і "поганий(а)". Батьки повинні старатися бути узгодженими, якщо це стосується сімейних правил. Рішення одного з батьків повинне підтримуватися іншою стороною, якщо це не загрожує дитині. Агресивна дитина повинна навчитися бути відповідальною за свої вчинки, навіть якщо ці дії були вчинені в стані емоційного афекту. Під час покарання потрібно чітко вказати дитині на те, за що ви її караєте. Але це не означає, що ви її перестаєте любити. Пояснюйте дитині, що лише так вона навчиться бути відповідальною. Усе має свої наслідки. Якщо дитина виправляє наслідки, дію покарання можна припинити. Ваше покарання – це не ознака нелюбові, поясність це дитині. Найефективніше покарання для дитини – це неможливість займатися улюбленими справами. Користуйтеся цим. Ви можете попереджати про покарання, якщо дитина вчинить фізичну агресію над кимось. Але якщо ви його не виконуєте, дитина перестане вірити вашим словам. Змінюйте вирази "не можна…" на вирази "можна". Дитина не сприймає "не", в її уяві зберігається емоційний образ. Якщо ви говорите "Не бігай", то в уяві дитини фіксується дія "бігати", тому краще це змінювати на "Поводь себе спокійніше" і т.д. У сімейних правилах будьте єдині, принципові та непохитні, як у відношенні до дитини, так і у відношенні до себе. Будьте чесні.

Тепер, давайте згадаємо, кожен з вас коли-небудь проявляв агресивну поведінку по відношенню до дітей? Що з вами було на той момент, пам`ятаєте?.. Спробуйте замислитися, який чинник міг мотивувати вашу агресію? Але не варто заглиблюватися в «самокритику», «самозвинувачення» і «себязакапывание» якщо раптом виявили ваду в собі. Краще спробуйте наступного разу переконати дитину, розповісти про свої почуття, очікування, емоції. Інакше, які наслідки можуть нанести негативні сплески з боку дорослого? Посперечатися з тим, що дитина спокійно сприймає агресію складно. Будь-якій дорослій людині буде як мінімум неприємна агресія з боку того, кому вона довіряє. Але ж діти довіряють нам і більш того, наслідують. Цьому факту відводиться найважливіша роль у розвитку різних поведінкових форм. Соціальна поведінка людини формується за допомогою попереднього досвіду, підкріпленого винагородою або покаранням. Можна звернути увагу, що ми самі не помічаємо, як іноді починаємо робити зауваження дітям тоном своїх батьків, а іноді і такими ж фразами. Так само, як вичитували нас в дитинстві. Необхідно розуміти, коли діти знаходяться під впливом зовнішньої агресії, вони занурюються в почуття тривоги і страху. Якщо дитина боїться – вона не розвивається. З’являться порушення комунікативної та інтелектуальної сфери. Діти добре розвиваються там, де спокійно, там, де вони довіряють.

 Кілька простих порад – коли сваритесь, постарайтеся побачити своє відображення в дзеркалі, або уявити його. На скільки ви красиві в такі моменти? Зверніть увагу на вираз обличчя, на поставу… Спробуйте «спускати пару» в зоні комфорту, розслабитись будь-якими доступним для вас способом. Лаючи дітей пам`ятайте, бурхлива емоційна реакція заважає розуміти дітям, у чому їхня помилка. Хлопцям, на відміну від дівчаток потрібно пояснювати коротко і точно, чим ви незадоволені, тому що вони не можуть довго тримати емоційну напругу і чисто фізіологічно втрачають логічний зв`язок ваших доводів. Не звинувачуйте дітей в невмінні, допомагайте знайти шляхи вирішення, це корисніше бурчання і невдоволень. Частіше хваліть дитину і давайте їй правильну установку, думки матеріальні. Якщо трапилося так, що діти стали проявляти агресію (а це у них відбувається з трьох місяців від народження), то ні в якому разі не вимагайте від них спокою, не карайте їх за таку поведінку, діти можуть почати приховувати агресію і вихлюпувати її за межами вашої уваги, що загрожує поганими наслідками. Зрозумійте, якщо маємо наслідок, то цьому передувала причина. Десь була упущена довіра, яку необхідно відновлювати поступово.

 

 Бережіть себе і дітей!  Експериментуйте, фантазуйте, довіряйте!

 

 

Волошина Ю.С., практичний психолог

 

///////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

Долаємо стрес

 

Стрес – це реакція організму у відповідь на сильну дію ззовні. Оскільки навантаження на організм може бути як фізичним так і емоційним, то і стрес буває фізичним або емоційним. Фізичний виникає в результаті болю, коливання температур, фізичних перенавантажень. Емоційний стрес виникає в результаті усвідомлення обману, загрози, небезпеки, постійного хвилювання, напруги.

На сьогоднішній день причин виникнення стресового стану як у дітей, так і дорослих більш, ніж достатньо. Під час навчально-виховного процесу педагоги та діти переживають через важкі програми, завдання, можливість помилок, присутній страх можливої критики. Не можна полишати без уваги проблеми в сім’ї, оскільки саме сімейні конфлікти часто є причиною стресу, підвищеного рівня тривожності. Батьки хвилюються через недостатню успішність дітей, а діти – через невдоволення та постійну зайнятість батьків. На людські взаємовідносини накладають відбиток побутові труднощі, виникають сімейні конфлікти, від яких діти страждають набагато більше і довше, ніж дорослі. Не можна оминути увагою соціально-політичні події, які відбуваються в Україні. Вкрай складна ситуація призводить до психологічного виснаження дорослих, що вже тоді говорити про дітей. Особливо вразливою категорією є підлітки, психіка яких в цей період є особливо чутливою. В силу останніх подій занадто різко змінилась картинка світосприйняття дитини. Дитина приходить у світ доброю, і вірить в те, що світ так само налаштованій по відношенню до неї. А зараз на дітей нестримним потоком ллється травмуюча інформація з екранів телевізорів, Інтернету, вони чують розмови старших. Тому, занадто різко змінюються дитяча картинка світу. І з затишного і захищеного він перетворюється на непередбачуваний та безжальний.

 Негатив накопичується. Ми в круговерті подій не схильні замислюватись над важливістю душевного комфорту. А людська лінь любити себе і бажання відкладати все на потім роблять з нами страшні речі!

Стрес, якщо він вже існує, має три стадії перебігу:

1 стадія – стадія тривоги. На цій стадії людина знаходиться в стані напруги та настороженості. Для цього періоду характерна мобілізація ресурсів організму. Вважається, що ця стадія навіть корисна, оскільки тримає нас в тонусі. До-речі, вчені вважають, що чим бурхливішою буде перша реакція організму і психіки на стресор, тим адекватнішою наступна поведінка. Це звідси – «не руби с горяча». Але перша стадія не може тривати постійно.

2 стадія – стадія резистентності або опору. Людина почувається цілком нормально, а організм уже починає втрачати ресурси на вироблення адаптаційних можливостей до стресу. Другу стадію називають стадією високої ноти. Ми ще можемо опиратись стресору, але вже не довго. В цей час починає накопичуватись втома. Якщо стресор продовжує діяти, починається третя стадія.

3 стадія – стадія виснаження. На цій стадії енергія людини вичерпана, психологічно та фізично людина виснажена і не має сили захищатись. На відміну від першої стадії, коли стресовий стан організму веде до розкриття адаптаційних можливостей, стан третьої стадії більше схожий на заклик про допомогу, яка може прийти тільки ззовні.

Ознаки стресу:  

когнітивні – проблеми з пам’яттю, нездатність сконцентруватись, тривожність, фіксація на поганому;

емоційні – відчуття перенавантаження, самотності, дратівливість, напруження;

фізичні ознаки стресу – розлади сну, втрата апетиту, підвищений тиск, серцебиття, частота дихання, напруження м’язів. Як наслідок: шлункові спазми, головні болі, проблеми з опорно-руховим апаратом, розлади нервової системи. Маленькі діти в стані стресу схильні до інфекційних захворювань горла.

У дітей ознаками стресу спостерігається погіршення шкільної успішності, збільшення часу на виконання завдання при погіршенні результатів, небажання йти до школи, гіперактивність або апатія, провокаційна поведінка, неслухняність, непокора, зацикленість на власній зовнішності.

 

Прості поради щодо зменшення емоційного напруження: 

фізична розминка – спробуйте 1-2 зупинки до вашого дому пройти пішки, а не їхати на автобусі. Або потанцювати під люблену мелодію, просто так, вдома, коли вас ніхто не бачить;

спілкування – розмова з другом, що називається «по-душам…»

задоволення – гарячий чи холодний душ, шоколадка, вишивка хрестиком, чашечка кави, що завгодно, аби себе порадувати;

сон – це відповідальність за власне здоров’я. Навчіться керувати своїм часом. Намагайтесь лягати в один і той же час і спати достатню кількість часу;

розставте пріоритети – намагайтеся раціонально використовувати час, знаходити в щоденній метушні час для відпочинку;

сміх – залишайтесь оптимістами!!!

 

Волошина Ю.С.,

практичний психолог

//////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

 Події останніх років, які відбуваються в області, екстремальні ситуації, що пов'язані зі збройним конфліктом провокують серед школярів та інших учасників навчально-виховного процесу такі психологічні проблеми, як гострі емоційні розлади, реактивні стани, переживання втрати близьких, дезорієнтація та панічні напади, зафіксовано випадки   самогубств серед підлітків, які спричинені компיִютерною залежністю. А саме в 2016-2017 навчальних роках учнівська молодь захопилася грою «Синій Кит», яка направляє молодь на вчинення суїцидальних вчинків.                        

 Основними причинами скоєння навмисних самоушкоджень дітьми є конфлікти в родині, з друзями чи однокласниками, негаразди в особистому житті на ґрунті нерозділеного кохання чи розставання з коханою людиною, психічна криза особистості яка пов’язана із посереднім оточуючим середовищем. Багато людей мають труднощі перебування у соціумі. Тому  в нашому навчальному закладі для учнів було проведено ряд превентивних заходів на виховних годинах, хвилинках класного керівника. 

Активізовано мережу служби «Довіра» (телефони, скриньки, електроні пошти довіри, консультаційні пункти по роботі з дітьми девіантної поведінки), що дало можливість посилити ефективність психологічного супроводу навчально-виховного процесу практичними психологом та соціальним педагогом. Медичними працівниками було проведено медичний огляд учнів, з метою виявлення натільних ушкоджень. Адміністрація закладу сприяє впровадженню в закладі факультативних, спецкурсів, батьківських всеобучів з питань психології, з метою превентивного виховання.